Не цензура

Як український інді-бенд Фоа Хока виходив на європейську сцену




Фоа Хока перекладається як сорт полінезійського огірка, що щез з поверхні Землі декілька століть тому. Назва влучно віддзеркалює лейтмотив творчості Фоа. Їх музика така ж химерна і винахідлива, часами психоделічна, ефемерна, тексти – сюрреалістично-абсурдні. Цей матеріал присвячено ранньому періоду Фоа Хока – 1993-98 і виходу на європейську сцену. Тут буде про моду на змінену свідомість, польських скінхедів та антураж в берлінських клубах та сквотах 90-х.

Матеріал створено на основі тексту “Історія Фоа Хока” Сергія М’яcоєдова та спогадів учасників гурту: Владислава Дихтяренко і Дмитра Куровського.

Хто і звідки?

Особисто я характеризую Фоа Хока як андеграундний арт-саунд бенд. Основні напрямки творчості: інді- та фолк-рок. Але звучання Фоа ніколи не було сталим, а змінювалось від періоду до періоду. В ранніх записах можна почути інструментальні партії, індастріал, виразний вокал, фольклорні мотиви. Далі прослідковуються елементи синті-попу, нойзу. Лайви Фоа часто супроводжуються перфомансами. Експерименти, пошуки нового звучання – це про Фоа Хока.

Ідея колективу з’явилася в 1990-му в Харкові у Дмитра Куровського. В той чай Куровський навчався в консерваторії на класі флейти та грав у декількох місцевих колективах експериментального року. Основний проект Куровського, україномовний арт-панк гурт Гнида, розпався. З’явилась потреба в новому. Вперше Фоа Хока представили на фесті Краснодарського рок-клубу в 1992-му. Дебют на Великій сцені стався 30 травня в Харківському театрі, на презентації диску Нової сцени – збірки 14 груп українського андеграунду.

Remont club, Варшава. 1994

Перше турне Європою: бум препаратів відчувався скрізь

В 94-му Фоа Хока їде в перше турне Європою: Люблін, Варшава, Отвоцк, Берлін і Потсдам. Тур проходить за підтримки харківської Нової сцени. Поїздці передує реліз першого альбому “Музика без хазяїна”, який був сплавом індастріалу і фолк-року з глибокою депресивною лірикою. Касету видає український незалежний лейбл в Польщі Koka Record, що спеціалізується на андеграундній музиці.

Про перше турне згадує Владислав Діхтяренко, гітарист бенду.

Принципова різниця між атмосферою домашніх концертних площадок, та тих осередках шаленої свободи, якими були європейські андеграундні клуби, що ми вперше побачили на початку 90-х – відсутність дистанції між артистом та публікою.

Переступивши поріг клубу, ти не прямуєш до гримерки, і звідти на сцену. Ти відразу поринаєш у круговерть облич в єдиному замкнутому просторі, наповненому музикою, гулом голосів, сміхом та дзвоном пляшок. Навіть під час виступу межа сцени або досить умовна, або її взагалі немає. Одного разу грали у сквоті, де до комбіків, що стояли під стіною, пробиралися крізь густий натовп, який трохи розступився, утворивши невеличке півколо, коли ми увімкнулися та пролунали перші звуки.

Отвоцк, 1994

Але все ж таки було одне дивне місце з 3-метровою відстанню між публікою та виконавцем, конструктивно втіленою по вертикалі. Клуб називався “Im Eimer” (“у відрі”). Там сцена та діджейський закуток були розташовані навпроти одне одного на верхньому рівні, а танцпол – на нижньому, як на дні відра.

Там після виступу до нас в барі підсіли двоє німців. Виявилось, що це дует діджеїв, які за кілька хвилин розпочинали свій сет. Був наявний певний мовний бар’єр, та хтось із нас, компенсуючи брак слів, просто простягнув їм відкриту пляшку соку. Німців це дуже оживило, усі посміялися, вони побігли міняти колег за пультом. Десь на другій годині їхнього жвавого сету до нас знов підбіг один з них, та почав досить збуджено щось питати. Через скудний english вдалося зрозуміти, що він з’ясовував, коли ж нарешті чекати ефекту від того, чим ми їх пригостили, бо час іде, а реальність чомусь та сама.

Бум препаратів відчувався скрізь. В одному клубі, назву якого зараз ніхто не згадає, бачили, як десь до опівночі дівчина на вході продавала щось типу вхідних квитків, а пізніше там вже якісь інші чуваки відкрито продавали пігулки.

Другий тур: якби наці дізналися, що грає група з України, то їх візит був би неминучий

На друге європейське турне Фоа Хока їде через рік та теж при підтримці Нової сцени. На початку 95-го колектив починає записувати нову концертну програму “Не-відомість”в Чернігові – рідному місті Дмитра Куровського. Епізодично виступає на рок-фестивалях в Україні.

Цього разу географія євро-туру змінюється. В Німеччині окрім Берліну Фоа грає в Ганновері, а до Любліна і Варшави додаються Ольштин і Бялосток. Польська частина туру проходить в парі з культовою місцевою індастріал-групою Kinsky.

Гітарист Kinski Тоні розпочав подорож на старезній маленькій автівці якоїсь польської марки. На першій дистанції “ластівка” сильно припала пилюкою, а коли рушали після виступу з першого міста, взагалі не завелася. Вбитий горем Тоні намалював пальцем на двері тієї машинки на шарі пилюки 4 літери: DUPA, та пішов разом з усіма на вокзал.

У Польщі тих років був сильним рух ультраправих-скінхедів. Вони були дуже агресивними, постійно нападали на неформальні клуби, завжди висіла в повітрі загроза їх появи. Ми розуміли, якби наці дізналися, що грає група з України, то їх візит був би точно неминучий. Про це пам’ятали завжди.

В Ольштині грали в якомусь колишньому домі культури, в актовому залі із паркетною підлогою. В середині нашого виступу в залі з’явилося кілька здоровенних лисих чуваків в шкіряному одязі. Вони вальяжно ходили посеред зали, та коли ми розпочали один з інструментальних напружених номерів, один з цих бугаїв підійшов під саму сцену. Деякий час постояв з уважним виразом обличчя, піднявся, дістав з кишені джойнт, закурив, зробив кілька затяжок та вставив той джойнт одному з виконавців в зуби. Після чого зійшов зі сцени та пішов потроху до виходу із зали.

Незабутньою була подорож у Ганновер. На контрасті із Берліном місто здалося тихим, ситим та сонним. Чомусь весь час не йшло з голови, що це батьківщина Scorpions.
Клуб, в якому грали, виявився специфічним місцем, наповненим кремезними чуваками із довгим волоссям та у шкіряних куртках. Тому, м’яко кажучи, якась відчувалась підвищена відповідальність перед виступом. Усі ці амбали просто розсілися на підлозі зали перед умовною сценою. Звук був чудовий, виконання чітке та натхненне, стимульоване гіпнозом суворих очей кількох десятків нерухомо сидячих на підлозі громил. Короткі паузи між номерами заповнювали чіткі хлопки міцних чоловічих долоней.

Так ми підійшли до однієї з ключових композицій, кульмінацією якої був перехід у шквал через синхронне вмикання дисторшенів на басу та гітарі. Ефект від цього місця завжди напряму залежав від синхрону натискання на педалі, та вдало накрученого балансом між чистим та обробленим сигналом, і цього разу ми влучили так, що увесь цей загін як по команді підвівся на ноги та став перед нами стіною, і вже так і височів над нами до кінця виступу з кількома бісами.

В наступному році Фоа Хока виповнюється 30. Колектив активний і нині. Творить переважно у “штабі” в Чернігові, в студії-квартирі Дмитра Куровського Midi Free Studio”. Лайвів теж багато. Останній концерт, на якому був особисто – на відкритті виставки Кирило Проценко в Мистецькому арсеналі у 2018-му.
Фоа Хока

Автор: Ілля Романенко 

Leave a Reply